Тоді вирушаємо на ринок за кавуном. Кавун, який наші стратегічні партнери[2] по-своєму кличуть «арбуз», до справжнього гарбуза має дотичне відношення: так, дальні родичі, сьома вода на киселі…. У нас в Україні гарбуз використовується переважно для годівлі худоби, для піднесення небажаним сватам[3], або для виготовлення сушеного насіння, лущити яке донедавна було світською звичкою у більшості української сільської молоді[4]. І взагалі — українська чомусь не терпить слів, які починаються на літеру «А»: що не пригадається – то обов’язково іноземного походження, запозичене. Втім, і «кавун» - також слово тюркське, але, відверто кажучи, в українцях тюркського стільки ж, як у доброго бродячого собаки блощиць: від оселедця на козацькій голові[5] і до самого слова «козак».
